Наша коротка історія

“Hic mortui vivunt, et muti loquuntur”
“Тут мертві живуть, і німі говорять”
(Напис на фронтоні будинку бібліотеки)

Національний університет “Львівська політехніка” – найдавніший вищий технічний навчальний заклад України. Його історія починається у першій половині XIX століття, коли за прикладом найбільш розвинених країн Європи нові економічні відносини почали, хоч і повільно, запроваджуватися в господарство тоді провінційної Галичини, сприяючи активному розвиткові прикладної науки та техніки.
Більш ніж півтора століття бібліотека є невід’ємною частиною, своєрідною духовною скарбницею та інформаційною базою університету. Історія бібліотеки розпочалася з 1844 року, коли було засновано Технічну академію у Львові. У 1848 році в Австрійській імперії почалася буржуазно-демократична революція.
У Львові, охопленому народним повстанням, разом з революційно налаштованими городянами на барикадах боролася студентська молодь. Повстання було придушено силою війська, що застосувало навіть артилерію. Під час артобстрілу виникла пожежа, згоріло багато будівель, зокрема і будинок Технічної академії, який знаходився на розі вулиць Театральної і Вірменської. Бібліотека, яка нараховувала тоді близько двох тисяч томів, теж повністю згоріла. Згоріло і наукове обладнання Академії на суму 10 тис. злотих.
У важких умовах довелося відроджувати Технічну академію та її бібліотеку. У відреставрованому після пожежі будинку Академії для бібліотеки на першому поверсі було відведено невелику кімнату з вікнами на тісне подвір’я. Через недостатнє освітлення у ній неможливо було працювати.
Відновлення книгозбірні відбувалося надзвичайно повільно. Високі ціни на книги не давали змоги закуповувати достатню кількість примірників. Бюджет складався з невеликої частки загального грошового фонду Академії і незначних сум, що надходили від студентів як оплата за користування книжками, тому і купівля нових видань і передплата здійснювалися в одному примірнику. Переважно книжки надходили як дарунки, пожертви від приватних осіб, передусім професорів Академії та заможних городян, наукових установ міста. У 1850 році розпочато індивідуальний облік фонду в інвентарних книгах.
У 1871 р. Академія здобула права вищого навчального закладу на чолі із ректором, якого обирала колегія професорів. У тому самому році запроваджено обов’язкове викладання польською мовою, яке прийшло на зміну німецькій.
Засновники “Руської трійці” М. Шашкевич, І. Вагилевич та Я. Головацький палко відстоювали ідею рівноправності викладання українською мовою в навчальних закладах Галичини. Проте українська мова так і не була дозволена для викладання, якщо не враховувати кафедри української мови та граматики, заснованої у 1848 році у Львівському університеті. Отже, і літератури, виданої українською мовою, у львівських книгозбірнях, зокрема в бібліотеці Технічної академії, фактично не було.
У 1871 році, майже за 30 років існування бібліотеки Технічної академії, в її фондах було накопичено лише 3600 томів. У той час бібліотека не мала ні штатних працівників, ні відповідного приміщення, фонди її були не впорядковані і користуватися ними було дуже складно, систематичного обслуговування теж не було. Справами бібліотеки безпосередньо займався сам ректор, який здійснював закупівлю книг, передплату журналів, вів облік в інвентарних книгах і, якщо йому вистачало часу, видавав книги студентам та викладачам. Вести таку велику роботу одній людині, яка одночасно виконувала обов’язки ректора та викладача, було надзвичайно важко.
Наприкінці 1874 року Колегія професорів Академії звернулася до Міністерства освіти з пропозиціями щодо поліпшення роботи бібліотеки, і Міністерство дозволило 5 листопада 1874 року у будинку Жарських, що прилягав до головного корпусу Академії, виділити і передати відповідні приміщення для розміщення там книгозбірні та організації при ній читальні. Міністерство зобов’язало Колегію професорів обирати бібліотекаря, який би і здійснював головне керівництво бібліотекою на громадських засадах. Тоді ж було встановлено першу постійну штатну одиницю бібліотечного працівника, було дозволено прийняти тимчасового помічника бібліотекаря, і Міністерство виділило для цього кошти.
Постійним працівником бібліотеки був скриптор. Керівник бібліотеки отримував заробітну плату за наказом ректора, а зарплата і статус скриптора визначалися окремим договором. Допоміжним працівником бібліотеки був “слуга бібліотеки” (лаборант), він виконував функції сучасного чергового бібліотекаря (слідкував за входом до бібліотеки, за тим, щоб читачі самовільно не брали книг і не виносили їх з бібліотеки тощо). Протягом трьох років (1874–1876 рр.) на комплектування фонду бібліотеки Міністерство асигнувало невеличку щорічну дотацію.
Відтоді Колегія професорів довірила керівництво бібліотекою одному зі своїх членів. Усі інші обов’язки, зокрема обслуговування читачів, покладалися на штатного працівника. Доступ до фондів читачів здійснювався згідно з правилами доступу в публічних бібліотеках Австрійської держави. Правила користування бібліотекою в друкованому вигляді знаходилися в читальному залі.
Першим очолив бібліотеку професор геодезії Домінік Зброжек, який з властивою йому енергією і сумлінністю взявся за бібліотечні справи: переміщення та впорядкування фондів бібліотеки. У 1889 році Домінік Зброжек стає ректором Політехнічної школи. Уже на початку 1874/1875 н. р., коли Академія призначила на постійну роботу першого бібліотечного працівника Антонія Якубовського, бібліотека разом з читальнею щоденно обслуговувала читачів протягом семи годин.
Антоній Якубовський віддав бібліотеці майже 30 років. Він прийшов до бібліотеки 31 жовтня 1874 року. Спочатку працював помічником бібліотекаря, а з 1 січня 1883 року був призначений постійним скриптором бібліотеки, як це і передбачали Положення для університетів. В історичному нарисі, присвяченому 50-річчю ювілею Політехнічної школи, професор В. Зайончковський, який став керівником бібліотеки (як тоді у всіх документах називалася ця посада) у 1875 році, характеризує А. Якубовського як “чудового помічника бібліотекаря” – головного керівника бібліотеки з числа професорів.

Бібліотечні приміщення до 1932 року
У 70-х роках XIX століття різко зростає попит на спеціалістів технічного профілю. Того часу у Технічній академії функціонували вже чотири факультети: інженерний, архітектурний, технічної хімії, будови машин. Збільшується кількість студентів, місця для розміщення відповідних факультетів не вистачало. Постало питання про зведення спеціально обладнаного будинку.
З 1873 до 1877 рр. за проектом і під керівництвом професора Ю. Захарієвича споруджено два будинки: головний корпус на вул. Сапєги (тепер С. Бандери) і будинок хімічної лабораторії (тепер навчальний корпус № 9). 4 жовтня 1877 р. відбулося урочисте відкриття головного корпусу.
Призначення будівлі виражає напис на аттику: “LITTERIS ET ARTIBUS” (“Науками і мистецтвом”). Тоді ж Академію перейменовано на “Technische Hochschule”, яку за пропозицією Колегії професорів у переклад і названо “Політехнічна школа”.
Роль літератури в технічній освіті була доволі важлива, тому у новозведеній у 1877 році будівлі головного корпусу Політехнічної школи було передбачено приміщення і для бібліотеки. Автор проекту корпусу Юліан Захарієвич розмістив її на другому поверсі з північного боку споруди у двох просторих залах.
Безпосередньо студентській читальні та книгозбірні відводилася одна зала, яка у зимову пору обігрівалася калорифером, друга була запасною. Поруч зі студентською розташовувалася кімната для професорів.
Північна орієнтація приміщень забезпечувала необхідний мікроклімат та зручні умови для зберігання літератури і для її користування. Усе це передбачив Ю. Захарієвич, який розробив і унікальний інтер’єр зали, зокрема проект бібліотечної шафи.
Архітектор розмістив її на усю довжину стіни навпроти вікон. Архітектонічні вимоги диктували створення якнайбільшого об’єму для розміщення книжок, тому Ю. Захарієвич вирішив конструкцію шафи доволі незвично, запроектувавши її у два поверхи, але одним об’ємом.
Задум професора, як він сам зауважив, чудово втілили на своїй фабриці меблів львівські майстри –брати Вчеляки, а змонтував шафу на місці майстер Т. Сокульський. Роботи було завершено на початку 1880 року.
Шафу виконали із відібраного сортового дуба з багатим різьбленням та прикрасами у стилі фламандського ренесансу. Вона двоярусна. Гвинтові сходи з обох боків вмонтовані у шафу і ведуть на антресолі. На той час це був новаторський підхід у проектуванні бібліотечного обладнання.
Мистецька шафа та профільована дерев’яна стеля з імітованою інтарсією захоплює багатим декором і залишає інтер’єр бібліотечної зали неповторною та унікальною пам’яткою й у наш час. Завдяки застосуванню технології просочення дерев’яних деталей натуральним воском шафа дотепер зберегла добрий стан та чудовий вигляд.
Мистецько виконаний інтер’єр приміщення бібліотеки відображає ту повагу і любов, якою користувалась книгозбірня у викладацького складу Політехніки. Тепер у цьому залі розташувалася Виставка наукових досягнень Львівської політехніки.
У ювілейному 1894 році фонд бібліотеки налічував близько 14 тис. томів, штат складався з трьох осіб, послугами бібліотеки користувалося близько 300 читачів. Упродовж багатьох років переважну більшість нових надходжень становила література польською та німецькою мовами. Незважаючи на замовлення викладачів, літературу українською та російською мовами, переважно, не купували. Приміщення бібліотеки було малим, катастрофічно не вистачало місць для читачів. Гостро постало питання про збільшення площі бібліотеки та її штату.
Отож, ініціатором будівництва нової бібліотеки був один з професорів Львівської політехніки, видатний учений, доктор Казімеж Бартель. За оголошеним конкурсом проектів на будівництво бібліотеки найкращим визнано проект професора Політехніки Т. Обмінського. У 1929-1934 р.р. за його проектом спеціально для бібліотеки збудовано окреме приміщення на вул. Нікоровича (тепер Професорська).
Цей будинок є пам’яткою архітектури першої половини ХХ ст. У ньому вдало поєднані сучасні форми з елементами класичної архітектури.
Розміщення бібліотеки в новому будинку сприяло подальшому розвиткові її діяльності. Фонд бібліотеки почав поповнюватися обов’язковим примірником видавництв, які входили до Міжнародної федерації технічної і професійної преси. Встановлення контакту з закордонними технічними видавництвами обіцяло значне збагачення фонду технічної літератури, але фінансові труднощі, які залишилися, гальмували комплектування необхідної літератури в повному обсязі. Тому до 1939 р., майже за 100 років свого існування, бібліотека зібрала в своїх сховищах лише 90 тис. томів, ними користувалися 3 тис. читачів. Річне відвідування читальних залів тоді у середньому становило 40 тис. читачів, книговидача – 60 тис. примірників, штат складався з 12 працівників.
Фашистська окупація завдала бібліотеці величезних збитків. Найбільше постраждали від снарядів головний читальний зал і вестибюль бібліотеки. Скляний купол книгосховища був зруйнований, і вода проникала в приміщення. Система опалення вийшла з ладу. Знищувалось та розкрадалось бібліотечне обладнання. Частина фонду була пошкоджена, багато книжок розграбовано.
У 1944 р. після звільнення м. Львова відновила свою діяльність Політехніка, а з нею – і наукова бібліотека. У післявоєнні роки налагоджено зв’язки з багатьма бібліотеками, зокрема – із закордонними. Активний книгообмін з ними також сприяв збагаченню фондів. Тільки за шість повоєнних років бібліотека придбала літератури удвічі більше, ніж за всі попередні роки. Усі фонди бібліотеки тепер стали широко доступними не тільки для професорсько-викладацького складу і студентів інституту, а й для сторонніх читачів. Найважливішим завданням бібліотеки стало формування фонду навчальної літератури і повне забезпечення нею студентів.
Найбільш інтенсивний період розвитку бібліотеки припадає на 1970-1980 роки. У 1970 році побудовано друге приміщення бібліотеки з семиярусним книгосховищем на 1 млн. томів. У новому приміщенні розмістилися всі відділи обслуговування студентів. Майже 1300 читачів одночасно могли працювати в нових читальних залах. Зростають усі показники діяльності бібліотеки, активно поповнюються фонди наукової та навчальної літератури – до бібліотеки щорічно надходить до 80-90 тисяч примірників нових видань.
Результатом проведеної роботи стало і формальне визнання: у 1988 р. наказом Мінвузу України бібліотека була віднесена до вищої категорії. Довгі роки Науково-технічна бібліотека Львівської політехніки міцно утримує призове місце серед бібліотек вищих навчальних закладів міста й України.

У 2017 році нам вдалось віднайти у Archiwum Akt Nowych w Warszawie проект нашої бібліотеки Т. Обмінського. Нижче подано фотокопії справи.